Фото: depositphotos

26 лютого — День спротиву Криму російській окупації. Уже протягом 12 років цей півострів перебуває в неволі під московською імперіялістичною рукою. Крим був домівкою для:

• 576,7 тис. етнічних українців до 2014 року, які становили близько 24,1% населення півострова, згідно із Всеукраїнським переписом населення 2001 року;
• 344,5 тис. (близько 15,7% населення Криму) українців, відповідно до окупаційного перепису 2014 року, який проводили російські загарбницькі органи.

Та від того моменту, коли росіяни захопили Крим, частки національностей півострова постійно змінювалися: росіяни прибували все більше, а українці або корінні кримські татари в більшості випадках були змушені покинути свою домівку.

Редакція ПравдаТУТ News поспілкувалася з кримчанами, які поділилися своїми спогадами, щоб ми змогли «побачити» півострів їхніми очима.

Анастасія Бондарчук родом із містечка-селища Курортне, Феодосійської области. У віці 10 років вона переїхала в Сімферополь. Та в квітні 2022 року була змушена виїхати із рідного півострова. Наразі дівчина проживає у Львові та навчається на культурології у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

• Найтепліший спогад про Крим

«Першочергово — це те селище, де я народилася. Воно знаходиться біля моря та гір. Там є гора Карадаг — один із найстаріших згаслих вулканів Східної Європи. Там дуже красиво».

• Який звук або запах одразу повертає Вас у Крим?

«Якось я йшла по вулиці в містечку моєї бабусі (захід України – ред.), і подув вітер. Він був наче з моря — ось саме той морський вітер. Та й моя мама теж таке помічала. Ти просто відчуваєш цей вітер і ніби переносишся туди (у Крим – ред.)».

• Літо в рідному Криму

«У Криму життя сезонне: тобто літом всі починають працювати. У нас був наш основний дім, і тато паралельно збудував ще один для туристів. Бувало, що до нас приїжджали відпочивальники з материка: дуже багато було саме з Донецької области та Одеси. Ми з ними теж проводили час: шашлички робили разом. Окрім цього, влітку я гуляла по набережній дуже багато. Ми купалися, ходили горами».

• Крим у трьох словах

«Море. Свобода. Тепло.

Свобода не в політичному плані, а саме завдяки місцевості». 

• Крим після деокупації

«Я би хотіла, щоб туди повернулися українці — зараз їх там дуже мало. Саме свідомих українців, які вважають себе українцями, як мінімум. Окрім цього, хотіла б, щоб на півострові були певні традиції: те саме Різдво, яке там святкують лише в кількох родинах. Також хочу, щоб там не було політичної напружености. Тому що, особливо після 2022 року, там була дуже напружена атмосфера. Незважаючи на те, що Крим — це дуже комфортне місце, та все одно те відчувалося. 2022-го, коли в нас їздили маршрутки з буквою «Z», то це було не дуже приємно».

• Що б ви сказали Криму сьогодні?

«Я би сказала, щоб Крим трошки розширив свій кругозір — подивився в сторону тої самої Європи. Подивився на те, як живуть інші люди. Тому що Крим — це переважно бульбашка. Вони навіть не так відносяться до тої Росії, як просто живуть у своєму коконі. У якомусь сенсі це плюс. Тому що можна просто абстрагуватись від цього світу. Але дуже часто через це не помічаєш те, що відбувається у світі».

• Крим для мене — це…

«Дім, про який я завжди пам’ятатиму».

Іван народився в Сакському районі (зараз - Євпаторійський район), у західній частині Кримського півострова, де провів усе своє дитинство. 

• Найтепліший спогад про Крим

«На моє 14-річчя приїхали двоюрідні брат і сестра, були два найкращі друзі. Ми тоді пішли на море, покупалися вночі. Тоді було класно. Ми веселилися і гарно провели вечір. Я ще й жив приблизно за пів кілометра від моря. Це буквально прокинувся, пробігся трохи — і ти там».

• Який звук або запах одразу повертає Вас у Крим? 

«Це, мабуть, голос тоді мого найкращого друга. Якщо я його чув — це означало, що ми кудись йдемо. Та ми завжди десь лазили, і це постійно приводило до чогось цікавого. А із запахів, які мене одразу повертають у Крим — це запах моря. Окрім цього, ще повертає мене додому легкий літній вечірній вітер, коли на вулиці вже темно і класно».

• Літо в рідному Криму

«Мене батьки інколи відправляли на літо до бабусі і дідуся. Я там проводив більшість свого літа. І там також було класно. Та й теж купались тоді, ходили вчорами на стадіон».

• Крим у трьох словах

«Тепло, дитинство, спогади».

• Крим після деокупації

«Цілий, з більшістю українськомовних і з добрішим народом».

• Щоб Ви сказали Криму сьогодні?

«Дякую за дитинство».

• Крим для мене – це…

«Теплі спогади, дитинство, друзі, дуже багато пригод різних».

Єлизавета Татарина за материнською лінією — кримчанка. Будучи дитиною, вона кожного літа їздила до своїх родичів у Криму, проводячи там усі канікули. Та останній раз їй вдалося побувати на півострові 2013 року. Зараз вона проживає у Великобританії, де їй вдалося відкрити кафе в Лондоні, у якому відвідувачі можуть не тільки послухати українські пісні, а й придбати українські книжки та відвідати майстер-класи з петриківського розпису чи створення дідухів. 

• Найтепліший спогад про Крим

«Один із найсильніших спогадів — це те, коли ми в якійсь старій машині, де було напхом напхано людей: діти всі сидять на колінах, ззаду чотири дорослі — а ми їдемо із Сімферополя на море. Там ще і був по дорозі тунель, який, пам’ятаю, давав знати, що ще трошки посидіти на колінах, і ми вже побіжимо купатися».

• Який звук або запах одразу повертає Вас у Крим? 

«Перший — це, мабуть, кипарис. Ще до того, як встало сонце, ми їхали від залізниці, де працювала моя мама, у санаторій. І тоді там був той кипарис. Другий: на дачі моєї бабусі в Сімферополі і на морі була невеличка собача кропива. Третій — запах равликів, які підсмажувалися на сонці і прилипали в мушлях. І там цих їх було тисячі. Тому запах равликів та запах сухої трави для мене дуже кримський. Я ніколи ніде не помічала такого».

• Літо в рідному Криму

«Зазвичай ми приїжджали в Крим ще до початку літа і були там до кінця канікул. Ми там ганялися з дітьми, сусідами, братами і сестрами, постійно їздили на море. Також завжди приблизно на два тижні їздили в санаторій чи пансіонати з родиною. Для мене це були найщасливіші моменти мого життя — завжди багато сонця, смачної їжі, дуже багато морозива. Мені здається, я їла його (морозиво – ред.) кожен день у Криму. І на пляжі завжди чорноморська креветка. Я зараз веганка, але мені здається, що це єдина продукція, за якою я сумую. Це було завжди неймовірно».

• Крим у трьох словах

«Вільний, спекотний і чесний».

• Крим після деокупації

«Я готова вкладати туди і працювати, щоб повернути його таким самим, яким він був. Я хочу бачити його справжнім, хочу бачити, кримських татар, які продають пахлаву, жіночок, які здають в оренду кімнати у своїх квартирах десь біля моря, ці черги з машин, які їдуть на відпочинок. 

Я просто хочу його бачити живим. Думаю, окупація, залишить дуже сильний, дуже поганий слід, на жаль, і його ніколи не забудуть. Але я впевнена, що ми можемо повернути наш Крим до тої реальності, яка колись була».

• Щоб Ви сказали Криму сьогодні?

«Скоро побачимося. Я сумую».

• Крим для мене – це…

«Дитинство. Це щире, справжнє дитинство, це мій дім, це родина. Я не була ніколи такою безтурботною протягом свого життя, як була в Криму».

Аміна народилася між Карасубазаром та Акмесджитом — у самому серці Криму. «Маленька квітка, що зростала серед гір, моря та безкрайніх степів», — каже про себе дівчина. Її батько — українець, мати — кримська татарка. Аміну виховували переважно за східними традиціями. Тому, стверджує вона, пам’ять про депортацію й повернення додому була живою частиною щоденних розмов. 

Мої рідні добре знають про те, як не отримати прописку на своїй історичній батьківщині, як повертатися у свої домівки, заселені росіянами та бачити засипані камінням колодязі. Знають, як говорити рідною мовою пошепки, лише вдома.

Уже в дитинстві Аміна зрозуміла, що її коріння має глибоку рану. Вона пригадує: її війна почалася задовго до 2014 року — поки інші діти бавилися на майданчику, дівчина слухала історії про вигнання, вчила українські вірші й намагалася зрозуміти історію двох рідних народів, які однаково боліли в її серці. 

Вона й додає: після 2014 року її дорослішання стало різким; окупація забрала відчуття безпеки. Вона залишалася в Криму ще кілька років та чинила свій власний спротив: носила тамґу* біля серця, читала українські вірші на проросійських конкурсах та говорила про те, у що вірила. Але пізніше, заявляє Аміна, з’явилися погрози та стало зрозуміло, що залишатися — означає наражати на небезпеку себе й рідних.

         *Тамґа (крим. tamga) — це давній родовий або особистий знак, який виконував роль герба, печатки та символу власности в кочових народів Центральної Азії, а згодом став національним символом кримських татар.

Мені було тринадцять, коли надійшли повідомлення з погрозами через мої «волєізʼявлєнія». Залишатися в Криму дорівнювало наражати на небезпеку себе і рідних. Тож 25 серпня (2019 р. – ред.) я збираю все своє життя в дві валізи і вирушаю до Києва. Перше, що побачила після перетину адміністративного  кордону — український прапор. Тепер я точно знала, що мій дім — це місце, де я не боятимуся говорити правду, де прапор мого народу — це символ свободи, а не привід для переслідувань.

• Найтепліший спогад про Крим

«Мабуть, найтепліші спогади дитинства — це наші обов’язкові вихідні із сімʼєю. У нас ніби існувало неписане правило, що кожної суботи чи неділі ми кудись їхали всі разом. 

У теплу пору року це могли бути походи Кримським каньйоном, де сонце пробивалося крізь скелі, а вода здавалася кришталево-холодною, але такою живою. Ми підіймалися в гори, їхали до моря, влаштовували пікніки на природі, відкривали для себе старі замки й ханські палаци.

Я пам’ятаю, що дорога для мене була окремою пригодою. Я сідала на заднє сидіння, притулялася чолом до теплого скла, і здавалося, що це не ми їдемо, а гори рухаються повільно-повільно, ніби великі сонні велетні.

Я рахувала кипариси, уявляла, що скелі мають обличчя…у дорозі я завжди була трохи щасливішою, ніж зазвичай».

• Який звук або запах одразу повертає вас у Крим? 

«Запах, який одразу повертає мене в Крим — це свіжозварене къаве(кава) в мідному джезве*. Терпкий, густий аромат, що розливається кухнею ще до світанку. А ще — запах нагрітої сонцем землі й солоного морського вітру. Звучить фантастично, правда? 

Серед звуків – найперше згадую *азан, що лунав з *мінаретів».

              *джезве – спеціяльна посудина з довгою ручкою для приготування кави по-східному;

               азан — ісламський заклик до молитви;

               мінарети — високі вежі біля мечеті або прибудовані до неї.

• Літо в рідному Криму

«Моє літо в Криму — це Миколаївка тільки з дівчатами. Гучні дискотеки, неонове світло, музика, яка не стихає до ранку. Іноді серед ночі мене забирала тітка — ми сідали в машину та їхали до моря. Без мети, без плану. Просто сиділи на березі й говорили годинами.

Літо — це ще й бабусин двір, город, спекотне поле та босі ноги в пилюці. Це персики просто з дерева, коли кусаєш і сік тече по руках аж до ліктів. Це лаванда, яку ми збирали разом із батьками, і запах, що ще довго тримався на пальцях».

• Крим у трьох словах

«Теплий. Рідний. Безтурботний».

• Крим після деокупації

«Я хочу бачити Крим вільним і безпечним, проте справжнє відновлення для мене — це не просто здобута політична мета чи повернення окупованих земель. Це відчуття справедливости, яке повертається на зранену землю, це спокій і можливість жити без страху на своїй батьківщині. Це відчуття, коли кожен, хто був змушений покинути свій дім, зможе знову повернутися на рідні вулиці».

• Крим для мене — це…

«Дім. Це — моє дитинство, моя родина, голоси рідних людей і пам’ять поколінь. Це земля, де формувалася моя ідентичність. 

Це — щастя, яке я добре памʼятаю і біль, який я досі ношу».

Так, росіяни хоч і можуть витіснити корінних українців чи кримських татар фізично із їхнього рідного півострова, але вони ніколи не заберуть його із їхніх сердець. 

Юрій Маркевич - pravdatutnews.com