Фото: скріншот із відео

У серпні цього року він помер у віці 80 років у муніципалітеті Сан‑Сібрао‑дас‑Віньяс, де провів останні роки. Незвичайну історію його життя розповіло видання NY Times.

Дитинство серед вовків

Маркос народився 7 червня 1946 року у місті Аньора, провінція Кордова. Це були роки злиднів і голоду. У трирічному віці він втратив матір, а мачуха, за його словами, била й морила голодом. Батько віддав хлопчика літньому пастуху кіз, який навчив його виживати, але згодом зник.

Залишившись сам у горах Сьєрра‑Морена, Маркос опанував вогонь, печеру й прості способи добування їжі. Саме тоді почалася його «вовча» історія. Він розповідав, що одного разу заснув поруч із вовченятами, а коли повернулася вовчиця, то не напала, а дозволила йому доторкнутися до шматка м’яса. Згодом вона прийняла його присутність.

Не маючи співрозмовників, він перестав користуватися людською мовою, замінивши її гарчанням, виттям і уривками слів. «У горах я не відчував себе таким покинутим, як серед людей. Там я знав, чого чекати: тварина не брехала і не говорила одне, думаючи про інше», — пояснював він пізніше.

Примусове повернення до суспільства

На початку 1965 року влада отримала повідомлення про дивного юнака в горах. Офіцери Громадянської гвардії знайшли його — худого, з довгим сплутаним волоссям, у звірячих шкурах. Йому було близько 19 років. Він розумів деякі слова, але не міг нормально відповідати.

«Я вив, коли мене виводили з гір, не розуміючи, чому маю піти», — згадував він. Під опікою священика Хуана Луїса Гальвеса у Лопері його почали навчати основам життя серед людей: одягатися, ходити прямо, їсти за столом. Та навіть тоді він відчував, що знає лише життя у горах.

«Я пережив більше принижень серед людей, ніж серед тварин»

Наступні роки були сповнені труднощів. Він працював на будівництві, у барах, готелях, але неписьменність і незнання грошей робили його легкою жертвою для експлуатації. У 1967 році він вступив до армії, але швидко був демобілізований після небезпечного інциденту. Переїхавши на Майорку, він одразу став жертвою пограбування. «Я пережив більше принижень серед людей, ніж серед тварин», — не раз повторював він.

Книга та фільм: слава його втомила

1975 року антрополог Габріель Джанер Маніла з Університету Балеарських островів почав досліджувати його історію. «Спочатку це здавалося вигадкою. Цього не могло бути», — згадував він у 2010 році. Після збору свідчень він написав роман «Я грав із вовками» (2009). У 2010 році режисер Херардо Оліварес зняв фільм «Серед вовків», у якому сам Маркос зіграв епізодичну роль. Хоча він став знаменитим, увага ЗМІ швидко його втомила.

Останні роки

Перелом настав у 1998 році, коли відставний поліцейський Мануель Барандела зустрів його у Фуенхіролі. Він надав Маркосу житло й роботу на фермі в містечку Ранте, Галісія. Там він уперше відчув спокій. Місцеві знали його історію, але сам він продовжував казати, що людський світ залишався для нього складним, повним правил, які він так і не зміг зрозуміти.

В інтерв'ю 2018 року Пантоха заявив, що, незважаючи на розчарування в людстві, він не має шансів повернутися до життя в горах. На місці, де він колись мешкав, тепер стояли котеджі, підключені до електромережі, а вовки майже зникли.

Відтак додавав: «Якщо я їх гукну, вовки відгукнуться, але до мене вони не підійдуть. Від мене пахне людьми».

Підсумок

Маркос Родрігес Пантоха прожив життя, яке стало символом межі між природою і цивілізацією. Він навчився виживати серед вовків, але так і не зміг повністю призвичаїтися до правил людського світу. Його історія — це нагадування про те, що справжня гармонія може бути знайдена там, де немає брехні й масок, а є лише інстинкт і чесність природи.

Юрій Никорак, pravdatutnews.com