Однак за понад століття свого існування система не лише пережила десятки фітнес-трендів, а й суттєво трансформувалася. Сьогодні пілатес використовують для розвитку сили й контролю тіла, профілактики травм, підготовки спортсменів до навантажень та як один з інструментів відновлення.

Олена Шира — тренерка з пілатесу та біомеханіки руху. Вона працює з глибокими м’язами і відновленням після травм, допомагає покращити поставу та фізичну форму. У своїй роботі поєднує фітнес і реабілітацію. Її мета — допомогти людині краще відчути власне тіло.

Тренерка з пілатесу  в ексклюзивному коментарі розповіла, чому сучасні клієнти дедалі рідше приходять у зал лише за схудненням, як змінилася роль самого тренера та чому під час війни тренування для багатьох українців стали ще й способом впоратися з постійною напругою.

Пілатес — це не просто розтяжка

За словами Олени Шири, один із найстійкіших міфів про пілатес полягає в тому, що його продовжують сприймати як різновид стретчингу або нескладну гімнастику на килимку. Насправді ж система значно ширша.

«Цікаво, що цій системі вже понад 100 років, вона пережила безліч фітнес-трендів і не просто залишилася популярною, а стала фундаментом для сучасної реабілітації. Сьогодні розуміння пілатесу нарешті стає глибшим. Кожен знаходить у ньому щось своє, але для професіоналів це насамперед система навчання мозку керувати тілом», — пояснює тренерка.

Пілатес передбачає роботу із силою, контролем рухів, диханням та м’язами-стабілізаторами. Саме усвідомленість руху, на думку Шири, принципово відрізняє його від тренування, під час якого людина механічно повторює вправи.

«Це інтелектуальний фітнес, де ми не просто рухаємося, а усвідомлюємо кожен міліметр цього руху. Якщо 100 років тому Джозеф Пілатес називав свою методику “Контрологією”, то сьогодні ми називаємо це біомеханікою в дії. Це не про те, як нахилитися нижче, а про те, як жити в здоровому тілі довше».

Від схуднення — до функціональності тіла

Змінилися й запити людей, які приходять на тренування. Якщо раніше серед головних цілей часто були схуднення чи зміна фігури, сьогодні клієнти значно більше цікавляться тим, як функціонує їхнє тіло і чому виникає дискомфорт.

«Дуже часто я чую: “Я була на фітнесі, де тренер просто показував вправи, а я не розуміла, для чого ми це робимо. Я прийшла на пілатес за відповідями”. І ми ці відповіді знаходимо через біомеханіку», — розповідає Олена.

Серед її клієнтів є й люди, для яких пілатес стає доповненням до серйозних спортивних навантажень. Зокрема, до тренерки звернувся чоловік, який займається бігом та долає марафонські дистанції.

Його метою було не схуднення, а зміцнення стоп, покращення мобільності суглобів та стабільності таза, щоб тіло могло витримувати великі дистанції з меншим ризиком травм.

Інший приклад — юна тенісистка, яку на пілатес направив її тренер.

«Професійний спорт часто дає одностороннє навантаження, і тренер, розуміючи це, шукав для неї саме баланс тіла, щоб уникнути перекосів та травм у майбутньому».

Втім, найпоширеніші запити пов’язані зі звичайним способом життя сучасної людини: тривалою роботою за комп’ютером, дискомфортом у шиї та попереку, порушенням рухових звичок та бажанням почуватися вільніше у власному тілі.

«Сьогодні пілатес — це вже не розкіш, а необхідна база. Неважливо, бігаєш ти марафони чи працюєш у Zoom, твоє тіло має бути збалансованим і розумним механізмом», — додає Шира.

Тренер уже не просто показує вправи

Разом із клієнтами змінилися і вимоги до фахівців. На думку Олени, сьогодні недостатньо бути людиною, яка демонструє вправу та мотивує зробити ще десять повторів.

Клієнти стали значно освіченішими й хочуть розуміти, навіщо виконують конкретний рух та який результат він має дати.

«Раніше тренер міг бути просто мотиватором, який каже “швидше” чи “сильніше”. Сьогодні цього замало. Ви вже не можете просто показати вправу — ви маєте пояснити її біомеханіку, чому ми працюємо саме так».

Змінився з роками і власний підхід Шири. Якщо колись на першому місці міг бути видимий результат, зараз пріоритетом стала безпека.

Схуднення чи рельєф, на її думку, мають бути радше наслідком правильно побудованої роботи з тілом, а не метою, заради якої людина виснажує себе.

Перед початком роботи тренерка оцінює особливості руху, можливі дисбаланси, затиснення та дихання.

«Я перейшла від “інструктора” до “аналітика”. Перед тим як дати навантаження, я дивлюся на клієнта як архітектор: де є перекоси, де затискачі, як людина дихає. Зараз виграє той тренер, який бачить у клієнті не просто “тіло, яке треба підкачати”, а складну систему, що потребує інтелектуального та дбайливого підходу», — пояснює Олена Шира.

Саме тому, за її словами, професія тренера сьогодні вимагає постійного навчання. Люди приходять із конкретними питаннями: чому німіє рука, як тренування можуть допомогти під час підготовки до марафону, що робити після травми або як повернутися до звичної активності.

Повернути не лише рух, а й довіру до свого тіла

Окремим напрямом роботи стає відновлення після травм та різних порушень роботи опорно-рухового апарату. Серед запитів, з якими стикається тренерка, — грижі, протрузії, робота з тазовим дном, відновлення після пологів та травм.

Проте іноді головною проблемою стає вже не сама травма, а страх людини знову рухатися.

«Сьогодні пілатес часто стає тією самою “останньою надією” для людей, які вже пройшли курс лікування, але так і не позбулися страху перед рухом. Найскладніше — це психологічний бар’єр, коли людина боїться задіяти травмовану ділянку», — розповідає Олена.

Тренерка пригадує випадок клієнтки, яка під час гри в теніс надірвала зв’язки гомілкостопу. Після лікування жінка хотіла повернутися до тренувань, однак поставила умову — взагалі не навантажувати травмовану стопу.

За словами Шири, через страх повторної травми клієнтка почала надмірно берегти ногу та фактично виключила її з нормального руху. Тому підхід обрали протилежний — поступово та безпечно повертати стопу до роботи.

«Я наполягла на іншому: ми повинні не ховати стопу, а навпаки — безпечно її розпрацювати. Потрібно було повернути зв’язкам еластичність, а мозку — впевненість у тому, що ця опора надійна. Ми працювали дуже поступово, відновлюючи кожен рух».

Через кілька місяців клієнтка змогла повернутися до великого тенісу, а травмована ділянка, за словами тренерки, більше не нагадує про себе.

«Це і є головна мета реабілітації в пілатесі: не просто “закачати” тіло навколо травми, а навчити людину знову довіряти своєму тілу і повертатися до активного життя без обмежень», — наголошує Шира.

«Одна з небагатьох речей, яка зберігає мою менталку»

Ще одну зміну тренерка особливо помічає після початку повномасштабної війни. До фізичних запитів українців додалися хронічна напруга, тривожність та постійний стрес.

За словами Олени, цей стан можна буквально побачити в тілі: люди несвідомо стискають щелепи, підіймають плечі, затримують дихання та перебувають у постійній готовності реагувати на небезпеку.

«Сьогодні пілатес для українців — це спосіб повернути собі контроль хоча б над власним тілом, коли навколо панує повна невизначеність. Війна ввела нас у стан хронічного стресу, який буквально “записується” в м’язах: ми стискаємо щелепи, підіймаємо плечі до вух, затамовуємо подих».

Саме тому Шира не вважає агресивні та виснажливі тренування універсальним рішенням для людини, яка вже перебуває у стані тривалого стресу. Натомість у пілатесі важливу роль відіграють контрольовані рухи, концентрація на власному тілі та диханні.

«Багато моїх клієнтів так і кажуть: “Олено, пілатес — це одна з небагатьох речей, яка зараз зберігає мою менталку”», — ділиться тренерка.

Під час занять людина концентрується на диханні, положенні стоп, таза, роботі окремих м’язів і на певний час перемикає увагу із зовнішнього інформаційного потоку на власні відчуття.

«Коли я змушую фокусуватися на відчутті стоп чи положенні тазу, людина виходить із “потоку тривожних новин” і повертається в “тут і зараз”. А коли тіло стає міцнішим і збалансованим, з’являється внутрішнє відчуття: “Я вистою”».

Тож сьогодні, за спостереженнями Олени Шири, люди дедалі частіше приходять на заняття не за спортивними рекордами чи швидкою трансформацією фігури. Для них важливішими стають самопочуття, можливість рухатися без болю, відчувати власне тіло та хоча б на годину відволіктися від постійної напруги.

«Сьогодні люди приходять до мене не за рекордами. Вони приходять, щоб видихнути і зібрати себе докупи. Це наше фізичне і ментальне відновлення, яке допомагає витримувати виклики життя далі», — підсумовує тренерка.