Фото: Unsplash

«Я не могла говорити. Але могла набити фразу,яку вона мені колись написала на листочку…» — розповідає Роксолана , тримаючи руку над тату, яке вона зробила після загибелі подруги . Її історія — одна з багатьох.

З початком повномасштабної війни в Україні татуювання перестали бути лише модою. Вони стали способом пам’ятати, проживати біль, говорити без слів.

Досвід зсередини: розмова з Йорданою Гловацькою-колишній тату майстер

Ми поспілкувались із Йорданою Гловацькою, колишньою тату-майстринею з Києва, яка працювала у сфері 5 років і добре пам’ятає момент, коли запити клієнтів почали змінюватись.

Це сталося десь у квітні 2022-го. До мене прийшов хлопець — військовий. Дуже спокійний, мовчазний. Він просто сказав: “Тут буде ім’я. В однині. Без дат”. І показав на серце. Я зрозуміла, що щось змінюється.

Йордана зізнається — після початку війни вона майже не робила “просто гарних” татуювань. В основному — імена, координати, емблеми, почерки, фрази з щоденників загиблих.

Мені один чоловік приніс фото записки свого побратима. І попросив точно передати почерк. Каже: “Я не встигаю згадувати його обличчя, але я завжди бачу цей папір. Я хочу, щоби він був зі мною”. Це не клієнти. Це біль у плоті.
 

Що найчастіше просять набити?

За спостереженнями Йордани та її колег, змінилася не лише мотивація, а й символіка:

• Позивні — часто шрифтом, схожим на військові бірки
• Координати — точне місце загибелі або останньої розмови
• Фрази-паролі — слова, що знали тільки близькі
• Портрети — складні технічно, але дуже запитувані
• Пульс, серце, лінії ЕКГ — символи життя, яке продовжується

«Я перестала працювати, коли зрозуміла, що не витримую»

 Чесно, я не змогла більше. Я залишила татуювання, бо відчула, що мені не вистачає внутрішнього ресурсу, — зізнається Йордана. — Це вже не про мистецтво. Це про проживання болю. Я не була готова постійно чути: “Він був моїм братом”, “Це був мій командир”, “Вона загинула у Маріуполі.

Сьогодні Йордана не працює в індустрії, але продовжує допомагати — вона створює ескізи на благодійній основі для родин загиблих. Це її спосіб залишатися дотичною, але не ламатись.

Татуювання як форма терапії

Психологи зазначають: тату — це спосіб відчути контроль над хаосом. Це вибір. Це дія. І це матеріальна присутність тих, кого вже нема.

“Шкіра пам’ятає” — так звучить новий слоган волонтерської ініціативи в Києві, де працюють тату-майстри, які безкоштовно набивають пам’ятні малюнки родинам загиблих.

Роксолана Маїк (практикант) - pravdatutnews.com