Троє африканських диких собак подолали понад 2,5 тисячі миль, або близько 4,1 тисячі кілометрів, за вісім місяців під час пошуку нового місця для життя. Дослідники стежили за тваринами за допомогою GPS-нашийників. Їхня подорож стала найдовшою за всю історію спостережень за окремою твариною серед ссавців Африки.

Про це пише The Guardian.

Тварини почали подорож із національного парку Кафуе на заході Замбії та зрештою дісталися долини Луангва на сході країни. Відстань між початковою та кінцевою точками становила близько 546 кілометрів, однак через складний маршрут собаки фактично подолали понад 4,1 тисячі кілометрів.

Африканські дикі собаки залишають зграю після досягнення зрілості, щоб знайти нову територію, потенційного партнера та створити власну сім'ю. Дослідники зазначають, що пов'язані між собою тварини не формують нових сімейних зграй, тому їм доводиться долати значні відстані в пошуках партнерів.

Під час подорожі брати зустрілися зі своїми сестрами, яких дослідники також відстежували. Це сталося приблизно через два місяці після початку мандрівки в районі мідних родовищ Замбії. Собаки провели разом один день, після чого знову розійшлися. Дві сестри згодом загинули, ймовірно, потрапивши в петлі, які встановлюють для полювання на диких тварин.

Загалом науковці стежили за 19 групами диких собак, щоб дослідити їхнє розселення. Попередній рекорд найдовшої подорожі також належав африканським диким собакам: у 2012 році тварини подолали близько 2,418 тисячі миль — між районом Лоліондо на півночі Танзанії та національним парком Цаво-Вест на півдні Кенії.

За словами науковців, ця історія демонструє, що дикі тварини все ще можуть переміщатися між великими природними територіями, навіть коли частина їхнього середовища існування вже використовується людьми. Водночас такі подорожі стають дедалі небезпечнішими через дороги, полювання, пастки та втрату природних територій.

Африканські дикі собаки належать до видів, що перебувають під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, у дикій природі залишилося близько 6,6 тисячі дорослих особин, які належать до 39 окремих популяцій. Серед основних загроз для виду — втрата середовища існування, скорочення кількості природної здобичі, петлі мисливців та конфлікти з людьми.

Дослідники наголошують, що для збереження виду важливо не лише створювати окремі заповідні території, а й підтримувати природні коридори між ними. Саме такі зв'язки дають тваринам можливість переміщуватися, знаходити нові території та підтримувати популяцію.

Юрій Маркевич – pravdatutnews.com